Кожна ситуація, звісно, вимагає своєї реакції, однак є універсальні поради для тих, хто в житті зустрічатиметься з людьми, які мають бойовий досвід. Тобто для всіх нас.

Хай що ви робитимете, робіть це, підтримуючи гідність. Деколи ми хочемо проявити співчуття, а показуємо жалість. Але ветеран / ветеранка – не жертва.

Для людини, яка пройшла через війну, жалість може бути неприємною. Це доволі знецінювальне почуття. Воно не дозволяє людині пройти ті випробування, які зараз перед нею стоять. Наше завдання – підсилити себе і посилити людину. Шкодуючи та жаліючи, ми фокусуємо людину на негативності пережитого досвіду.

Якщо ви хочете подякувати незнайомій людині (ветерану чи ветеранці) – зробіть це поглядом, усмішкою, прикладанням руки до серця. Не уникайте зорового контакту, не відвертайтеся. Про подяку вголос зовсім незнайомій людині є різні думки. Однак, враховуючи те, що ми не знаємо, який у людини досвід, до цього варто ставитися з обережністю.

Не треба запитувати про те, що людина робила, де була, що бачила на війні. Інколи вона не може або не хоче розповідати.

Інша справа, коли людина сама прагне поділитися з вами. Тоді – слухаємо, не перебиваємо і ставимо уточнювальні запитання. Бажано, щоб вони були про хороше. Так ми можемо показати, що готові підтримати цю розмову, але не починати її. У кінці розмови варто допомогти зосередитись на позитиві.

Не варто робити вимушені «кіношні» жести, бо так заведено. Якщо вам комфортно у спілкуванні, то ветеран/ветеранка також розслабляється. Не треба робити з них унікальних істот, з якими діють особливі правила поведінки. Якщо дотримуватися культури розв’язання конфліктів, поважати кордони -тоді ветеранам і ветеранкам буде легко повернутися у середовище вільного і приємного спілкування.

Розумійте, для чого ви щось запитуєте. Буває, люди ставлять запитання, щоб відчути чи показати дотичність до досвіду ветерана/ветеранки. Але це не зробить вас дотичними і не допоможе у спілкуванні. Ветерани/ветеранки – доволі практичні люди, прагнуть не пускати слів на вітер, мислять категоріями «А яка користь від такої розмови?». Тому чекають цього від спілкування й від співрозмовника. Варто поставити собі запитання-фільтр: «А для чого мені це знати?».

Варто бути обережними в жестикуляції. Ветерани/ветеранки на рівні інстинктів пильнують руки, тому що людина може бути озброєна. Не варто різко і без попередження наближатися, важливо не робити цього зі спини.

Потрібно поважати особисті кордони. Крики, сплески, несподівані звуки – при спілкуванні бажано про них попередити. Реакції на наші дії можуть бути різні, тому що у людей різний досвід.

Обійми будуть доречними, якщо раніше, в цивільному минулому ви звикли обійматися – нормально цього не змінювати. Однак і в цьому випадку варто запитати: «Можна я тебе обійму?»

Якщо ж ви ніколи цю людину не обіймали та зненацька вирішили – це може бути нетактовно і недоречно.

Варто бути готовими при взаємодії з ветеранами/ветеранками до проявів травматичних наслідків від уражень головного мозку, так званих контузій. Вони можуть проявлятися як гіперкінези – мимовільне здригання м’язів на обличчі чи тілі. Є цілий перелік симптомів і наслідків цієї травми, яка змінює нервову систему людини та може бути причиною певних фізичних проявів. Це саме стосується протезування кінцівок: важливо бути готовими до взаємодії з людиною, яка прийняла або досі на шляху прийняття свого нового тіла та нового життя.

Ніхто не застрахований від помилок у спілкуванні з ветераном/ветеранкою. І це цілком нормально: помилятися і просити пробачення, відчути сором і сказати про це. Ти визнаєш свою помилку -і це також зменшує напругу у спілкуванні. Тоді у людини не виникне відчуття, що з нею говорять як із дитиною, від якої очікують неадекватних реакцій.

Варто розуміти, що людям, які повертаються з фронту, невідоме їхнє майбутнє. Відчуття контролю над життям майже недоступне, це викликає тривогу і може виливатися в конфлікти, непорозуміння, а інколи – в ту поведінку, яку в суспільстві заведено називати неприйнятною. Однак усе це – щоб впоратися з бурею всередині. До цього треба ставитися з розумінням.

Навчаймо без бар’єрів!

#UAразом #ЯкістьОсвіти #bezbariernist